[i]Не варто говорити із тишею,
Зі згоди обох, негласної.
Ми осінь поміж літа залишимо,
Додавши ще смутку власного.
Вже з дерев плоди осені зірвано,
Минулого дня, вчорашнього.
Вітрами між нас ролі розділено,
І віддано до сучасного.
Ми будемо стояти над прірвою,
Допоки в небо не зірвемось.
Знову осінь здивує інтригою,
Ми з нею в поглядах зійдемось.
Бігтиме холод по венах в вечері,
Хвилини лякають напругою.
Ми з тобою напевно приречені,
Моєю новою подругою.
[/i]
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=607585
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 18.09.2015
автор: Валерій Кець