[i]Ще лиш промінь сонця поринає,
в безмежне синє море серед гір,
як серце моє нещадно потопає,
в любові й золоті надій.
Твоя посмішка, як образ, невимовно світла,
така ясна та лагідна без меж,
що її мить триватиме одвічно,
доки живемо серед життєвих веж.
Твої слова, як пісні з уст лунають,
їх дзвінкість - чистісінький кришталь,
а розум та любов в мені палають,
закриті від очей, немов вуаль.
[/i]
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=607493
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 17.09.2015
автор: Дмитро Кудрявцев