Він живе у прозорому замку,
А навколо сипучий пісок.
У волоссі його морок світу,
І скуйовджене сяйво зірок
Огортає натомлену душу.
До підлоги притулиться ниць.
Цього світу ніхто не порушить,
Не проникне за межі зіниць.
Сни вриваються барвами літа,
Стрекозами, грозами неба.
Відчувай, як зникає орбіта,
Проростає трава металева.
Як чарівні і страшні створіння
Грають в ігри горищ і підвалів,
А зі стін проростає коріння.
Чи тобі цього марева мало?
Чи повернешся, бідний скиталець?
Перев'яжеш промінням всі рани.
Божевільний, самотній, зухвалець.
В твої руки течуть океани.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=607406
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 17.09.2015
автор: Night