Намалюй мені гілку грозою одтяту, чуєш?
І грозу намалюй божевільну, що б’є в лице.
Межи хмар у дощах, нефальшиве. тремке «алілуя»
І тривожна нетиша розшита важким свинцем.
Замоли мою душу від немочі геть безсилу,
Де несправджені мрії за вітром пішли убрід.
На палітрі небес меркнуть янголи білокрилі,
Огортає покута імлою мене і світ.
Наділи крихту сонця дорозі терново-хресній,
Щоб отому, хто йде, не зімліти од тьми й неслав.
Заблудили дощі у бентежних думках і веснах
…А за обрієм день умираючи – воскресав…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=606950
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 15.09.2015
автор: Леся Shmigelska