Стільки болю…стільки…
Стільки горя…каяття…
Сльози, смерть, убивства,
Мить і вічність – небуття!
Стільки крові, трупів, круків,
І хрести… хрести…хрести…
Опускаються вже руки,
Лиш душа волає гірко «НІ!»
Стільки мук, страждання, горя,
Серце розіп’яте, розум на межі…
Догорає рідна Україна
У пекельному і дикому вогні!
Знов розп’яття і Голгофа,
І прокльони, і гроза,
Україну як Христоса
Розпина страшна війна…
А чи буде воскресіння?
Віриться й не віриться мені,
Біль, мольби та голосіння,
Поминальні лиш пісні…
Темінь, морок, гул, гармати,
Розрізає тишу смерті крик,
Оповитії журбою,
Люди ходять ніби не живі…
А навіщо? А для чого?
Не питай, бо з розуму зійду..
Головне, щоб не даремно
Тільки б виграти війну!
15.09.2015
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=606783
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 15.09.2015
автор: Північна