Не знаю

Не  знаю  відповіді  на  всі  свої  питання.  
Не  знаю  чому  серце  виривається  з  грудей.  
Не  знаю  чому  болить  і  ломить  усе  тіло.  
І  руки  опускаються  до  долу,  так  низько  і  не  вміло.  
Ви  скажете,  що  я  людина  безнадійна.  
Ви  скажете,  що  роблю  все  не  так.  
Ви  бачили  мої  думки  і  мрії?  
У  тій  душі,  яка  зашита  сто  раз  нитками  не  в  впопад.  
Ви  бачили  ті  слози,  які  лились  як  океан  ночами?  
А  чули  ви  мої  молитви,  коли  було  так  нестерпно  погано?  
Ні.  Жалості  не  треба.  Не  смійте  ви  цього  робити.  
Коли  прийду  до  вас  у  гості,  просто  не  кажіть,  як  мені  жити.  
Не  кажіть  чому  зробила  так,  
Може  з  чужих  помилок,  може  й  не  хотіла  я.  
Так,  так…  Судіть,  калічте,  кричіть.  
Під  силу  вам  лиш  говорити,  а  відчути,  що  в  мені.  
Що  мені  заважає  по  інакшому  зробити.  
Не  знаю  де  дно  мого  серця,  не  знаю  як  б’ється  воно  ще.  
А  скільки  топтали  його  і  кидали.  
Скільки  брудних  слів  воно  від  вас  в  питало.  
Та  знаю  лиш  одне,  не  кине  у  біді  тебе.  
Коли  ми  всі  живі,  здорові  -  не  смійте  розкидатися  людьми.  
Бо  ми  на  цьому  світі  гості,  й  не  знає  ні  один  із  нас,  
Наскільки  ми  надовго.  
Ми  можем  втратити  усе,  коли  втрачаємо  своє.  
Для  серця  рідне  й  дороге.  

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=606752
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 14.09.2015
автор: Т.З