Накинь мені осені шалик на плечі худенькі,
Бо зимно надворі й дерева зронили печаль:
Мене виглядає давно вже родина опеньків,
І глід розпашілий із ягід заварює чай.
Я входжу до лісу – у золото прибрана гостя –
- Сороко, добридень! Потиснути дайте крило!
Ви хочете шалик? У тренді, говорите, осінь?
То я подарую Вам з легкістю, пані, його!
А я? До весни недалечко, шість місяців ходу!
А Вас, як убралися пишно, тепер не впізнать!
…Злетіла жар-птахом колись чорно-біла сорока –
І ліс запалила… промінням останніх багать…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=606441
Рубрика: Пейзажна лірика
дата надходження 13.09.2015
автор: ptaha