На зразок атомного бомбардування:
Залишаєш речі, заходиш у ванну,
Небо лляною ковдрою,
Попри усі сподівання,
Ховає плечі.
Найкраще в тобі – це
Можливість поцілувати
(Ну і серце, звичайно),
Білу скоринку ліктя,
Згин пальців,
Мязи, заховані під шкірою,
Яку я не помічаю.
Любити – це й не любити
Певною мірою,
- Знаю, - говорю, -
Знаю.
Спускається вечір по
Неба осіннього рамі,
Лягаючи опріч, майже
На лікті в тиші,
Ти – моя Хіросіма,
І моя Нагасакі,
Після яких я вижив.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=606343
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 13.09.2015
автор: Мирослав Гончарук_Хомин