коли ще вірили
в казки
і вміли
мріяти
розбиту душу
на друзки
уміли
склеїти
іще світили
уночі
зірки
фіалкові
співала птаха
на плечі
пісні
коралові
сріблився непроглядний
ліс
єдинорогами
витали
діви
зоряні
небес
дорогами
провалля затуманене
духами
вічності
в двобої
сновидінь
землі
й думок
античності
і свіже дихання
грози
і запах
волі
дві срібні дощові
сльози
на віях
болю
і білі птахи
на зорі
із першим
снігом
і чар морозів
на вікні
здавався
рідним
загоїв рани
вогняні
плач
феніксів
і білі лілії
вночі
серед
лісів
тремтливі спогади
життя
з листочків
скрапують
в імлу осінню
в небуття
повільно
падають
і мокрі голоси
дощу
тепер
вчуваються
і павутиння
смутку
в серце
уплітається
пам’яті слізний
ланцюжок
страшно
навіяти
аби ж то вірили
в казки
і вміли
мріяти
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=605493
Рубрика: Лірика
дата надходження 09.09.2015
автор: Етуаль Люміер