Коли розплетена коса,
На голові нова хустина…
Відходить у життя краса…
Стає із дівчини дружина,
Ідуть обоє до вінця,
Кохання в них одне на двоє,
Їй ця хустина до лиця,
І все разом поза грозовою…
Та все своє візьмуть роки,
Десь зчесне юнь, краса дівоча,
І сльози бігтимуть з щоки,
Як хтось колись їй напророчив…
Як важко зберегти любов,
Що подарила колись доля,
Думками лину знов і знов,
У те весняне чисте поле.
Але коли на двох душа,
Як солов’ї посеред ночі,
Думками доля воскреса,
Співають птахи нам охоче.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=605109
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 08.09.2015
автор: Віталій Назарук