Я в небутті тихенько доживаю,
від тебе ані вісточки нема,
ти зрозумій, що я також страждаю,
сиджу весь день задумлива, хмільна.
Надія – це єдине, що зосталось
у мене в серці, що іще болить,
воно зі мною довго сперечалось
і ось настала довгождана мить.
Моя недуга трохи відступила,
я заново училась посміхатись,
ти написав… тебе я не просила
себе я починаю знов боятись…
Ти ще раз розпустив свої тенета
а я, як той метелик в них погрузла
«Чи в тебе є хоч совісті монета?»
Уже удруге позбавляюсь глузду.
А головне: "Навіщо ти зробив це?"
Я знаю, що давно у тебе дру́га,
залиш мене в спокої, кровопивце,
покинь мене, моя страшна недуга!
Та надто пізно я вже похопилась
й не має сенсу долі дорікати,
любов моя удруге народилась
Й надії дозволяє проростати…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=604663
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 06.09.2015
автор: Sunny_miracle