Не зупинити час, не зупинити,
А серце рветься із полону мрій.
А серце прагне, прагне просто жити,
Щоб чіткий ритм, щоб не давати збій.
А мжичка облягає небо синє
І річка стогне поміж берегів.
Та в осені обличчя безневинне,
Хоч нею не один вже захворів.
Тепліє погляд у зруділім листі,
Де прихисток сумнівний горобців.
Вернути б молодість в запальнім твісті,
Гріховну безневинність й поготів.
Та осінь запечаталась на скронях,
Тим раннім приморозком в завитках.
В душі роки пережиток схоронять
І сум, зачаєний дощем в очах.
06.09.15
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=604639
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 06.09.2015
автор: Валентина Ланевич