Я чула шепіт моря й самоти,
так схожі с шурхотінням оксамиту.
Відлуння щастя мОго, що розбите
гуляло, не торкаючись води...
Холодна осінь співом про своє...
по вітру розправляла жовті крила,
та човен наш і досі без вітрила,
це значить, він навряд чи допливе...
Бушує кров, занадто мало вен,
так, ніби у мені початок шторму,
а серце хоч і б'ється - впало в кому.
Не пам'ятаю тисячі імен...
Чи може зовсім, Я не на яву
одна з актрис в сумному епізоді,
Та щастя мОє, твій єдиний подих
розвіє сон, в якому я живу...
Присвята.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=604451
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 05.09.2015
автор: Анна Демченко