Криві дзеркала- мої постійні спутники,
Відбиваючи спотворену дійсність
Таїнством тьмяного срібла,
Отруюють свідомість й світосприйняття..
Господи,чи є вихід з цього пекла?
Чому все в житті не так,як хотілося?
Де суцільна казка із мрій і надій?
Де світлі дні,які приносять щастя?
Чому замість нього лабіринт
З туги й незрозумілого болю?
Де краса й чудовий сон
В пелюсті прозорого латаття,
Що гойдається на синіх водах
вічної ріки кохання?
Чому самотність стискає груди
Роз"їдаючи мозок і душу?
Треба мати особливий дар,
Щоб лишатися самотньою
В обіймах близької людини...
Рожеві окуляри вже не рятують
І світ до щему у серці чорнобілий,
Віддзеркалениий чарами мороку,
Бальзамом самої отрути.
Я так живу.
Бо інакше не вмію.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=604298
Рубрика: Сюжетні, драматургічні вірші
дата надходження 05.09.2015
автор: nitka6