Ти давишся брудом чиєїсь дешевої плоті,
Запиваєш огиду вчорашнім чаєм, а потім
Мій сміх вибухає в грудях, неначе постріл,
І ти (від сорому) не тямиш себе від злості.
Слова мої ховаєш у пам*яті, мов крадіжки,
Задихаєшся від запаху хвойд у своєму ліжку.
Пам’ятаєш мої родимки на шиї і підборідді,
І волосся аромату трав із відтінком міді.
Ти крадькома стежиш за мною в кав'ярнях
І бачиш поруч вірних мені, чужих і гарних,
не спускаєш очей зі спини в червоному светрі,
бо давно вже у кожнісінькому сантиметрі
твоїх ідеальних краваток, сорочок, костюмів
в*ївся запах моїх французьких парфумів.
і ти молишся почути моє заповітне «кохаю»,
проклинаєш своїх колишніх, ідеш до причастя,
а я серце твоє (як і ти колись) розбиваю,
ти все ще віддано, свято віриш, що це на щастя.
04.09.15
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=604230
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 04.09.2015
автор: Олена Швиднюк