Заросла травою та стежина,
Що до хати край села вела.
Не цвітуть вже мальви біля тину,
Перший півень вранці не співа…
Щільно дошками забиті вікна,
Сонце в щілини ледь пробива,
А город пустує, як сирітка,
Чагарник росте і кропива.
Клуня набік важко похилилась,
З усіх сил тримається вона.
Хата одиноко зажурилась:
Люди де, чому вона одна?
Де поділись господарські руки,
Хто їх вижив з матінки-землі?
Тут би мали жить людей тих внуки,
Що колись трудились у дворі.
І таких хатин, на жаль, багато!
Коли бачиш їх, серце болить.
Постаралась власть наша завзято
З хазяїв кріпацтво сотворить.
Не лишалось кращого нічого
Людям, що хотіли заробить -
Полишити берег свій, як човен,
Течії довірившись на мить.
Так політика, що "для народу",
Вижила господаря з землі.
Партії й правітєльству в угоду
Вимирають люди на селі.
Повертатись молоді не хочуть,
Жителі міські вони давно.
Вартові забиті хатні очі
Ждуть своїх хазяїв все одно…
03.09.2015
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=603948
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 03.09.2015
автор: Галя Костенко