Вогонь затих і в глибині окопів,
Почувся Гімну радісний дзвінок,
А потім нерозбірлива розмова,
Нестримний вигук тишу розколов,
І все замовкло наче і не було,
Лиш пташки щебет і дзвінкий цвіркун,
Всім заспокоювали зраненую душу,
І були втіхою для змучених бійців,
Й глушили спрагу ніжністю тих звуків,
Аж раптом звідкись всявсь дитячий крик,
Що подружившись із веселим сміхом,
Летів до них безпечно так і стрімко,
Та враз серця солдатські всполошив,
І от піднявшись із свого окопу,
Побіг боєць до милих діточок,
Обох схопивши на могутні руки,
Поніс, та бачиш мало що пройшов,
Позаду, міни стався підлий вибух,
Спіткнувся хлопець й все ж таки не впав,
Клякнув помалу на свої коліна,
Дівчаток опускаючи до долу,
Дивився в небо, усміхався й знав,
Що там, сьогодні народила сина
Його кохана, хлопця-козака…
А піт стікав із кров’ю вперемішку ,
Й котилась щастя радісна сльоза,
Не вспів до свого ніжно притулитись,
Успів віддати за чужих життя,
За нас усіх, за рідну Україну…
За щебіт пташки, пісню цвіркуна...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=603719
Рубрика: Воєнна лірика
дата надходження 02.09.2015
автор: П.БЕРЕЗЕНЬ