Не клич мене, вона вже у човні,
Веслом хапливо хвилі розтина,
А я... та що там випало мені,
Хіба непофарбована стіна?
Вона яскравим пензлем осяйним
Малює квіти в розмаїтті трав.
А в мене холод кида крижаним
Прокляттям, в захваті від тих розправ.
Стою вночі, розпатлана сумна,
Розсипався будиночок із карт,
Он біля ніг лиш контури вікна,
Утомлених богів невинний жарт.
Не клич мене навідатись на чай,
Всміхатись понад силу, ледь жива.
Прости та йди, вона десь там, прощай,
Спіши, - тонка прийдешнього канва...
Вересень,2015.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=603620
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 02.09.2015
автор: Ліна Ланська