Учора дощ всі сльози витер,
Сьогодні ж випав сніг раптово.
Чомусь мовчить. І тільки вітер
Затишшя сварить грубим тоном:
«Чому мовчиш? Та ж говори!
Скажи що-небудь, хоч слівце!»
А сніг іде, іде згори,
Сміється, слухаючи це.
Глузує, б’є в лице щомиті,
Думки читає на льоту
І мрії вгадує розбиті:
«Не плач, не плач, я замету…»
Легені роблять видих, вдих,
І голоси на розум давлять.
А сніг іде. «Іди, іди!
Іди навічно!» – каже пам’ять.
Пішов. Залишив порожнечу.
І тільки вітер в тиші свище.
«Ха-ха! Яка ганебна втеча!»
– це, мабуть, голос звідти, вище.
А сніг іде крізь тіло в серце,
Блукає в спогадах доріг.
Усе забуто. Просто все це
Замів якось уранці сніг.
2009
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=603285
Рубрика: Iнтимна лірика
дата надходження 31.08.2015
автор: Тетяна Ященко