Запереченням очевидного
Та похмільним чуттям безвиході,
Серце фрешем пекучим бризкає
По душі… Й обтікає тендітними
Потічками… Мов свічка скапує
У липкий туман невідомості.
То тріпоче, мов птаха злякана,
То зависне у невагомості…
Розтерзати б груди та вирвати,
Впхавши руку в розверзтую рану,
Серце… в пащу почварі вкинути,
Що сидить у липкому тумані…
В порожнину камінь поставити,
Червонястий уламок граніту.
А різцем забуття приправити
З нього мертву бездушную квітку…
Та не вийде… Знов, обпікатиме
Гіркоти розливатися фрешем
По душі… І кожною краплею
Так же боляче, як і вперше…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=603140
Рубрика: Лірика
дата надходження 30.08.2015
автор: посполитий