Боюсь холодного знесилення душі,
Як вітер часу цвіт чуттів збиває,
Коли думок барвисті вітражі
Туман байдужості безпристрасно вкриває.
Отак, мовби в морозяній імлі
Шукаєш спокою у сніговім полоні:
Сидиш, мов спиш, в снігу, як у золі,
Не відчуваючи, що кров уже холоне.
Не хочу, аби час мене змінив,
Зальодянив і убайдужив душу!
В життя ще стільки непочатих нив!
Я їх зорати і засіять мушу.
© Ірина Васильківська
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=602942
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 29.08.2015
автор: Ірина Васильківська