Навмисно закохана в обрій свідомість –
позаду клаксон часу потяга.
На розу з новими вітрами…
Натомість -
минуле, фарбоване протягом.
Простий прямокутник дванадцять на дев’ять
під глянцем штампований…
Спогади…
Ретельно підсинене небо травневе
в обіймах незібраним поглядом.
Кав’ярні навіщось…
якісь…
непотрібні…
Повага Потьомкіну – сходами…
Підбори і серце так голосно–дрібно:
чи поруч, чи разом до сходу ми?...
Шматований берег на ранки і ночі…
Схвильовані хвилі і радощі…
Малі надвечір’я крізь зоряні очі
в дощах захлинались від заздрощів…
…Знесилено сонце упало, лишивши
обпечений обрій – закоханість…
спаливши шматочок життя…
Все колишнє –
минуле…
Шкода? – ані трохи…
ні…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=602375
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 27.08.2015
автор: Циганова Наталія