Мамо, мене не впізнали!

Мамо,  мене  не  впізнали!
Мамо,  мене  вже  нема!
Як  безіменного  люди  ховали
Й  казали  сердечні  прощальні  слова…

Мамо,  я  згинув  на  фронті  -  
Мене  рознесло  на  шматки  у  бою…
Коли  не  змогли  мене  упізнати,
Сховали  останки  в  залізну  труну.

Я  тут  не  один  -  нас  таких  тут  багато,
І  сумно,  і  гірко  їм  і  мені,
Бо  не  зуміли,  не  встигли  сказати,
Коханим  слова  дорогі  і  палкі…

Мамо,  я  знаю  ти  плачеш  за  мною…
Знаю,  чекаєш  на  мене  з  війни,
Та  я  не  повернусь  цією  весною…
Мамо,  я  згинув  у  цій  боротьбі…

Пробач  мене,  рідна,  так  склалася  доля,
Напевно  так  треба,  така  вже  судьба…
Твій  син  Безіменний  не  прийде  додому...
Домівкою  вічною  стала  земля...

І  гірко  мені,  і  образливо  й  важко,
Що  я  не  один,  й  ти  така  не  одна…
Забрала  війна  в  нас  життя,  і  що  страшно,
Як  гумкою  стерла  й  прості  імена…
08.08.2015

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=602089
Рубрика: Воєнна лірика
дата надходження 25.08.2015
автор: Північна