Пісня присвячується моєму батькові
Легку, прозору, мовчазну
туман накинув сивину
на плечі сосен.
А я на ту сумну красу
дивлюсь і падають в росу
думки і спогадів моїх болючі сльози.
Дививсь і ти отак колись
на небо, на туман, і ліс
очами суму.
І я в тих бачила очах
все те, про що зчичай мовчать,
і лиш зітхають тихо і понуро.
За посмішку ховав печаль,
за жарти неймовірний жаль
і серця осінь.
Коли виходив проводжать,
ховав ті руки, що тремтять,
просив частіш навідуватись в гості.
За днями дні біжать роки
і все частіш мої думки
летять в минуле,
туди, де батько ще живий,
де можу говорить із ним,
і в те дитинство, що так швидко промайнуло.
Легку, прозору, мовчазну
туман накинув сивину
на плечі сосен...
А пам'ять все малює ту,
самотню постать на вітру
і погляд батьків, що печальніший за осінь...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=601974
Рубрика: Авторська пісня
дата надходження 25.08.2015
автор: Наталя Дніпровська