Очисть мене від крові й плоті
І стану білим полотном.
Напишеш потім нові ноти
І, може, буду добрим тлом.
Лети, незламний мій Ікаре,
І сповісти новину всім.
Лиш ти один віриш, що не марю
І знаєш, про що далі розповім.
Застигла на ребрі печать таємна
Ти віщий син пророчої душі.
Вона сказала тихо: "Невзаємна..."
Відбились твої очі у її сльозі.
Мандруючи отак по світу без надії,
Ішов дванадцятий назустріч рік.
Сховали у наплічник свої мрії,
Трималися за руки, як торік.
Черствий окраєць дріма край столу
Не нагодують тебе сльози осіяйні.
Вона забула дім і свою мову,
А він чекав на неї, наче уві сні.
І було так приємно споглядати,
Як вітер розвіва її слова
Вона хотіла мовити... Сказати...
Але гаряча кров із вуст їй потекла.
І думав би, що наче помилявся,
І проклинав би ці ранкові сни,
Якби одного разу не спізнався
Із мріями, які по світу поповзли.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=601637
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 23.08.2015
автор: Окса555