на березі сидять качки
в клубах їдкого диму.
Чуєш цей тріскіт гучний -
то степи. Ліса,луги,
бажання мої разом з ними.
Чуєш як по швам розходяться мрії,
сплітаючись в моря сонети?
ще вчора по осях зірок
кружляли планети,
та лиш через вісім годин
ти почуєш залишки від їхнього взриву.
На волоссі твоєму -
осяде вчорашній зоряний попіл.
Ти побачиш мене
у кожній хмаринці неба.
Ти відчуєш мою
присутність в багатоводих
річок - хвилях.
Зрозумієш, що то я доторкнувся
сонця промінням до тебе.
Твої мрії - то мої дощі,
що згасили залишки диму.
Піднявши крила, у вирій
полетять світанкові качки.
Ну а я? Ну а я?
Я - за ними.
Ти - стала чорнилом для
мого пера.
Ти те, що освітлюють зорі.
Ти - кожна хвилина.
Ти завжди одна.
Маленька краплина у моєму морі.
Що ж до мене, то я - нічий.
Що ж до мене, то я - вільний.
Я - проміння.
Я лиш вітер осінній.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=601600
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 23.08.2015
автор: Петріщев Артур