Я вростаю ногами у землю,
І до сонця витягую голову.
Вже бетонні підму́рки сточила моя вода.
Може, рік через другий
Із каменоте́сного норову
Світ побачить черешня до п’янкощів молода.
Я заплющую очі,
Вище підтягую паростки
І уперто вбираю належне мені тепло.
Повнокровні черешні
Усупереч будь-якій заздрості
Не зсушило, не збило і градом не розтовкло.
Допоки ще місяць
Із чорного возу
Змітає щоночі продрі́млі мрійливі зірки,
Дозрілі черешні
У світло і здавлену про́синь
Виводять боками пекучі нестримні рядки.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=601029
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 20.08.2015
автор: Юлія Кириленко