Мов голодний пес ,
безпорадно тицяюсь в долоні натовпу,
марно сподіваючись випросити
кістку самоти.
Пізньої ночі,
змучена й ощасливлена,
неквапом п'ю тишу порожніх вулиць,
добираючись додому.
На плитці безсоння
варю каву самотньості,
цілуючи кожне зернятко -
святкую самоту!
Бо ж саме вона -
тиха гавань мрій,
духмяне горня споминів,
золоте плесо творчості...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=600802
Рубрика: Верлібр
дата надходження 19.08.2015
автор: Любов Матузок