Чому Ви плачите, о жінко,
Чому тремтливі сльози гіркоти
Із змучених очей печальних
Ви ллєте вдень, напевне, і вночі?
Не плачте совісним докором,
Ваш син герой, Вас захищав,
Він доблесний, хоробрий воїн…
Його до себе Бог забрав.
А мати плакала і далі,
Ридала бурею солоних сліз,
-Мій син живий!-одне лиш знала…
Труну із сином хтось привіз.
Припала мати до синочка
І доторкнулася чола.
-О сину мій, розплющ ти очка,
Чому мовчиш? А де ж твої слова?
Чому не чути серця стукіт?
Чому холодний, немов лід?
О, може, змерз, мій рідний синку?
Чому і досі ти мовчиш?
А хтось тихесенько промовив
І страшний вирок матері сказав:
-Ваш син у вічний спокій,
Він, як герой…нас залишав.
І впала мати на коліна,
Пекучий біль в душі гримів,
Стояла смутком сіра домовина –
Тепер для сина – рідний дім.
Кричала мати, захлиналась,
І ворогів всіх прокляла,
Як ниточка надія обірвалась,
Нема вже сина, більш нема!
Не тямила від горя матір,
Як сина несли в останню путь.
-Герої не вмирають! – лунало гаслом-
Герої в пам’яті вічно живуть!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=600789
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 19.08.2015
автор: Наташка