Чепурилась нічка з вечора до ранку,
Запліталась ніжно в коси золоті,
Готувала каву в диво-філіжанці
Місяцю, що мешкав на отій горі!
Гаптувала сукню зорями ясними,
Рюшками вбирала довгі рукави,
Ще не знала точно, що було між ними,
Але снились нічці дивовижні сни…
Місяць-красень з нею над блакитним лісом,
Килимовим морем стежкою пливе,
То цілує ніжно, то гуляє містом,
Рідною своєю ніченьку зове…
І співала нічка співанки чудові,
Соловейком ніжним тьохкала в саду...
Відкривала серце щиро юнакові:
"Місяцю мій любий, я до тебе йду!"
В маревах серпневих нічка потонула,
І не чула зовсім, що гуторять всі,
Тільки ранком світлим ніченька здригнулась –
Місяць одружився на ясній зорі.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=600577
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 18.08.2015
автор: Наталія Ярема