Спокуси виклик на твоїх устах
Палає маком трепетно, зазивно,
Чарує співом, як незнаний птах.
А від твого цілунку зимно, зимно…
Невже спокусі до любові – зась,
Бо глибини у ній таки немає.
Чому ж у світ твій сліпо ув’язавсь,
Котрий мене спокусою тримає?
Піддався чи повірив у дива
(Весела врода вміє дивувати!)?
Себе тобі до краплі віддавав,
Щоб ти змогла по-справжньому кохати.
А ти літала спраглим вітерцем,
Манила-звала усміхом лукавим,
Щоб залишався відданим сліпцем,
В закоханості ніжним і ласкавим.
Химерний світ не не втримати ні чим,
На вигадці не можна жити довго.
І від спокуси потягом нічним
Тікаю, мов од біса, від рудого…
18.08.2015.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=600547
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 18.08.2015
автор: Вячеслав Романовський