Навчи мене лишень мовчати.
І хай нас змиє ця жахлива повінь,
Забутих мрій і гулів привокзальних..
Залитих сонцем і дощем перонів.
Моя ти невгамовна повінь!
Залиш букет ромашок на столі,
І покажи мені те море,
Де в гулі вітру та забутих слів,
Все далі й далі кораблі мої –
За горизонтом,
В смерті у обіймах,
Вже майже стерта подумка єдина,
Що ти десь є,
Що ти мене мене кохаєш,
Нехай далеко, десь за зорепадом,
Моя весна, я так її чекала!
Вона прийде, заграє буйним цвітом, -
В моїх розлуках хай гуляє вітер.
Хай. Підожду.
Гудуть мої вагони,
І вдаль, все вдаль відходять кораблі..
Забутими лишаються перони,
Твоєї невгамовної брехні.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=600427
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 18.08.2015
автор: Зорегляда