Море

Ми  б  могли  жити  з  тобою  там  де  є  море,
Ми  б  з  тобою  літати  навчились,  після  сотні  падінь  
Треба  жити  там  де  є  море,  мій  дорогий,  треба  жити,
Тримати  один  одному  руки,  коли  неможливо  іти

Хочеться  плакати,  сильно  залити  сльозами  море,
Я  думаю,  що  солоне  воно,  саме  від  них,
Треба  вбирати  у  себе  всі  його  синьо-холодні  відтінки,  
А  воно  горесті  наші  позабирає  собі.

Ти  ще  хорониш  минуле,  вже  сотий  схід  сонця  підряд,
Ти  приходиш  додому  з  мертвим  тілом  минулого  кожного  ранку,    
Відпусти  його,  відпусти  його,
Ти  ж  бачиш,  як  небо  торкає  твоїх  долонь,
Огортає  тебе,  дивиться  в  твоє  нутро
Відпусти  його  з  небом,  бо  в  неба  є  свої  плани  на  нього,
Воно  ж  пам'ятаєш  писало  драми  Шекспіру
Рятувало  тебе  від  горя,  замість  тебе  лило  дощі.
Відпусти  його,  відпусти.

А  вітер  сьогодні  західний,  скоро  осінь,  пізніше  сніг,
Треба  моря  напитися,  щоб  було  про  що  згадувати,  
Щоб  було  кому  розповідати  про  світ
У  який  ми  маєм  потрапити,
Засинаючи  в  теплих  обіймах  тиші  і  рук  тобі  таких  дорогих.

Так  віриться,  знаєш,  віриться  багато  і  лиш  у  Бога,
Він  єдиний  хто  правду  говорить  завжди,
Він  каже,  що  треба  жити  там  де  є  море,  любий  недавній  друже.
А  я  вірю  у  Нього,  бо  з  Ним  можем  море  з  собой  понести.

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=600381
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 17.08.2015
автор: Ваньоха Р.