Чого ж так тяжко? Чого сумно?
Чого ж болить душа народна?
Чи був з керманичів розумний
Ну хоч один? Усі безродні…
Усі без племені, без роду.
Усі, хто поряд їз «коритом».
Вкраїнську зні́вечили вроду…
Залишили кров’ю залиту…
Залишили в сльозах, бідненьку.
Болить вона, душа вкраїнська…
«Як жити, Україно-ненько?»,-
Лиш чути голос материнський.
Як жити, діток підіймати?
На стіл що ставить їм, маленьким?
Ой, захисти, Вкраїно-мати!
Бо ми ж усі твої рідненькі…
Куди ж нам всім тепер подітись?
В якії ж крАї нам податись?
Зняли з нас все! Ви подиві́тесь.
Залишилось… тільки продатись…
Та вже й давно усіх прода́ли:
Всіх нас, дітей та їх онуків.
По всьому світі нас погнали
Оті безмозглі та безрукі!
Як можна пити, веселитись,
Коли народ мій бідний плаче?!
Бо дай вам всім уже вдавитись!!!
Хто ж захистить нас всіх, козаче?..
Вже так гніє вона і бродить
Та голова, що аж смердюча!
Та ще й плодИть, ще вона ро́дить
Ціле кубло таких гадючих,
Що роззявляють ті пащеки,
З яких смердить на всю Європу.
У них там в Банках «чебуреки»,
А в Україні –гріють .опу.
Квартир собі понакупляли,
На морі дач та ресторанів.
Державу нашу розкрадали –
Народ тримають за баранів..
Ой, що там ті, що у «корита»…
А церква? А отой Владика?
В усіх доріжка в них «прорита».
Всі вони, що собака дика!
З оскалом вовчим вовкулаки…
Вони б нас всіх пороздирали.
Народ, що гине, їм до сраки.
Про себе лише дбають й дбали!
Тупі, безмозглі ще й нікчеми!
Без людяності, без поваги!
Триндять собі на «бабські» теми.
Ще й на цім світі – переваги.
Без наймитів собі попрати
Не можуть, навіть, і «трусішки».
Не можна кришку унітаза брати,
Бо там глисти і їх не трішки!
В повітрі… Ні, нема повітря –
Одна інфекція літає.
Яке наймодніше лахміття -
Одна «еліта» всрана знає.
Брехливі брехуни, гадюки
Лиш кісточки народу миють.
А скільки крали їхні руки!!!
По-іншому жити не вміють.
Бездарні «члени», не наївні,
Вся їхня суть – одне нахабство.
Зате їх діти «перспективні»,
Бо в кого гроші, той «начальство».
Бо дітки їхні – то ж «бароні»,
У світі кращих їх немає.
«Як підросте – буде на троні»,-
«Елітна мама» провіщає…
Портрети, бач, з себе малюють:
То вони Ленін, то вже графи.
Царі… Землі вони не чують…
Насправді: мавпи та жирафи!!!
Отак собі живуть у шатах,
Яких у них є штук із «надцять».
А ми… замерзнемо у хатах
І будем в валянки взуваться…
А на всяк випадок (хто знає?)-
Хороми в них й за океаном!
Ніщо в житті їх не зламає!
Що, даром брали все обманом?
От якби взяти ті ручонки,
Оті, «що у житті не крали»,
Обру́бати до той мошонки,
Усій «еліті», щоб всі знали!
Та щоб боялись «ручки тя́гти»
До того, що належить людям.
А те, що вкрали, те роздати
Народу, а не тим «гамнюдям»!
Бо скільки ж тій ЛЮДИНІ треба?
Людині СПРАВЖНІЙ, не паскуді.
Повага, щастя, мирне небо.
Й не треба їй усе на блюді!
Сама дося́гне, без обману!
Своїм же розумом і ділом!
Та шлях закрили «т і» лобами
Й своїм елітним жирним тілом…
Закрили так, щоб сонця промінь
Й ковток повітря не дістався…
Так хай же Божой кари пломінь
До кожного б із них дістався!!!
Нехай згорять у своїй люті
Оті бездари і хапуги!
А нам всім по червоній руті
І щоб життя вже без напруги.
Пощезнуть хай в лайні своєму
Оті «царі» та їх «цариці»!
Лиша́ться ДОБРІ в світі цему
Темноволосі й світлолиці!!!
9 липня 2015,
2,5,6 серпня 2015 р.
м. Одеса
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=599887
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 15.08.2015
автор: Олена Козацька