Сьогодні, кажуть, буде зорепад.
Осяють небо світлі старожили.
Це, може, нагадає листопад.
Зірки падуть, щоб люди не тужили.
Поки одна шукатиме ще путь,
На неї загадають вже бажання:
Старенькі хочуть молодими буть,
А молоді все мріють про кохання.
А я погляну вгору і завмру,
Можливо, один раз таке побачу.
І що бажати - справді не збагну.
Хіба для тої зірки я щось значу?
Вона, можливо, просто так паде,
А, може, десь шукає собі пару,
А, може, іще встигне і прийде
В честь свята до якогось карнавалу?
І так мені цікаво тоді стане,
Куди летить замріяна та зірка.
Коли летіти зовсім перестане?
Відчинена для неї неба хвіртка!
Куди ти, зоре ясна, упадеш?
Чи маєш мрію, як ота людина?
Візьми мене з собою! Не візьмеш?
Чи ти така у небі лиш єдина?
Вона мовчатиме, і падатиме вниз,
І десь згорить, а, може, відновиться.
Зоря не принесе ані сюрприз,
Ані води із чистої криниці.
Ніщо нас не врятує від страждання.
Хіба що сльози в тихий листопад.
Помрійте, люди! Згадуйте бажання!
Сьогодні, кажуть, буде зорепад.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=599709
Рубрика: Пейзажна лірика
дата надходження 14.08.2015
автор: Олександра Бабич