Зроблю собі кави, залізу з ногами в фоте́ль
І думати буду про щастя, що, може, зустріну.
То де ж ти блукаєш, омріяний мій менестрель?
Невже ж ти не знаєш, як спрагло до тебе я лину?
Зроблю собі кави, й на дах підіймуся мерщій
Занурити погляд в серпанок вечірнього пругу.
Чекати готова – аби ж тільки знати, що – мій,
Щоб серце віддати не просто коханцю, а – другу.
2015-07-24
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=599027
Рубрика: Лірика
дата надходження 11.08.2015
автор: Анно Доміні