Вибіжить сонце миттю з за лісу,
І дальше неквапною вже ходою.
Пройде крізь туману білу завісу,
Ясне проміння зіллє з водою.
Скрізь в чистих водах зіскрить, заграє,
І поллється тепло колосердечне.
Світле, велике і таке безкрає,
Таке, наче всесвіт, безкінечне.
Стане пора лісам зашуміти,
Довкола зеленим полям зацвісти.
А сонечко, сонце має зуміти,
Кожному серцю тепло донести.
2015р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=598964
Рубрика: Лірика
дата надходження 11.08.2015
автор: Василь Надвірнянський