Что такое Украина?

-Бабушка!
Кричить  онук,  до  неї  хутко  підбіга  і  на  ходу  її  пита:
-  Скажи  мне  бабушка  родная,  что  такое  Украина?
Скажи  мне  бабушка  любима,  что  за  "мова  солов'їна".
Скажи  мне  бабушка,  скажи!  Куда  она  пропала?!
Ответь,  она  существовала?

Бабуся  помовчала,  бо  дихати  так  важко.
Сльози,  очі,  вона  зітхнула  тяжко:
-  Внучок  родной  мой,  когда  то  и  она  была  родная.
Мы  верили,  что  будет  так  всегда,
Да  только  вот,  прошли  года...
Тяжкие  годы,  которые  не  стрёшь  из  памяти,
Не  вытрешь  никогда.

Запомни!  Ни  за  что  не  ври,  та  ложь  тебя  погубит.
Людьми  всегда  ты  дорожи,  те  люди  грубости  не  любят.
-  Бабушка,  так  кто  она,  та  самая  родная?
-  Внучок,  она  была  страна,  там  родилась  я  и  жила!
Но  люди  те  дурные  свою  страну  они  убили.
Народ  весь,  природу  и  культуру  продали  за  рубли.

-  А  что  за  "мова  солов'їна"?
-  А  мова  та  така  чудова...
Коли  весною  сонце  зігріва  і  солов'ї  в  гаю  співа.
Нас  звали  українцями,  ми  цим  пишались,
Поки  лихі  люди  брехнею  умивались.

І  в  одну  мить  народ  постав  за  правду,
Тоді  так  стало  важко  жить,  лунала  з  відусіль  брехня.
Як  боляче  було  дивитись  на  картину,
Що  була  навколо  нас...

Як  сина  мати  проводжала,
Його  так  крепко  обіймала,  а  він  казав:
-  Матусю  рідна,  я  повернуся,  як  герой.
Не  плач  рідненька,  не  покину  тебе  старенькою  одной.
Мати  помовчала  і  відпустила  на  війну,
Вночі  тихенько  шепотіла  "за  сина  рідного  молю".    
Вона  не  плакала,  -  ридала  і  захлиналась  у  сльозах.    
І  як  молитва  не  звучала  він  прийшов  до  неї  в  снах.

Його  давно  нема  в  живих,  померла  і  старенька.
І  цих  історій  не  злічить,  ось  так  згубили  рідну  неньку.

-  Бабушка,  а  как  же  я?
Я  ведь  украинец!
Течет  по  венах  кровь  твоя,  но  я  живу  в  России.

Так  где  найти  родную  землю,  
Где  выросла  когда-то  ты,
Куда  идти  и  что  мне  делать?
Скажи  мне  бабушка,  скажи.

-  А  ты  взглени  на  небо  синее,  на  золотой  посев  полей.
Вон  там  она,  душа  невинная...
Такая  чистая  -  простая,  такая  нежная  -  родная.
Она  жива  и  будет  жить,  ведь  серце  еще  бьется,
И  песня  та  еще  звучит,  и  музыка  так  нежно  льётся.

-  Бабушка,  я  найду  родную  Украину!
И  всем  тогда  я  расскажу  как  она  красива.
И  "мову  солов'їну"  я  выучить  спешу,
Пусь  знают  все,  что  я  люблю  Украину  свою.
-  Внучок,  тебе  я  доверяю,  вот  только  помни,  не  забуть:
"Брехнею  ти  добра  не  зробиш,  погану  славу  не  здобуть".

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=598922
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 11.08.2015
автор: Ольга Балицька