Ми дуже ласі до саморуйнацій:
Нас довго вчили лиш копіювати,
Всіх [i]не таких[/i] саджаючи за ґрати
За нестандартність мозкооперацій.
Нас укладали на Прокруста ложе –
У підсумку – кульгаві й недалекі,
Подібні до безкрилого лелеки:
Неначе й птах, але злетіть не може.
Застряглі в абілінопарадоксі*,
Ми одностайні у провалі рішень,
Хай навіть нам від того буде гірше,
Зате ніхто услід не гляне скоса.
Тому
Отримавши давно жаданий козир,
Його в рукав ховаємо подалі
І винуватимо в своїх печалях
Усіх, хто проти непридатних планів,
Хто оминув Прокруста й парадокси….
_________________________________________
*Парадокс Абіліна полягає в тому, що група людей може прийняти рішення, що суперечить можливому вибору будь-якого з членів групи через те, що кожен індивідуум вважає, що його цілі суперечать цілям групи, а тому не заперечує.
Цей феномен є прикладом групового мислення. Він легко пояснюється різними соціологічними науками, які підтверджують, що людина рідко здійснює вчинки, які суперечать вчинкам її групи. Соціальні стримуючі фактори часто придушують прояв щирих почуттів і реалізацію бажань окремого індивідуума.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=598795
Рубрика: Лірика
дата надходження 10.08.2015
автор: ptaha