Налий мені терпкого слова правди,
Без нього-бо в меду мої вуста,
А очі все [i]рожевим[/i] бачать [i]завтра[/i]
І вірять, що [i]на зріст[/i] – це висота.
Сироватки правдивої – у склянку,
Щоб не двоїлись у житті шляхи,
Які тернами поросли від ґанку
(Не промінять би їх на лопухи).
Ну, що? За нас! За слово, що не всує!
За чисту совість, щоби як сльоза!
І хай неправда навкруги лютує –
За правду стій! До дна! До дна! До дна!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=598634
Рубрика: Лірика
дата надходження 09.08.2015
автор: ptaha