Біжиш ти все кудись, біжиш…
І з кожним днем все швидше.
Тобі здається, що стоїш…
Відпочиваєш рідше.
Тобі здається, що стоїш …
Неначе час втрачаєш.
Біжиш ти все кудись, біжиш…
Куди? І сам не знаєш…
Неначе, маєш ти комусь -
Довести неодмінно,
Що ти сьогодні схаменувсь -
Змінився докорінно…
Тому гориш вогнем життя,
Палаючи безжально…
Більше не буде небуття -
Гірке воно й печальне…
Біжиш ти все кудись, біжиш…
Назустріч перешкодам.
Собою геть не дорожиш,
Біжиш у всі погоди.
Мороз і сніг, спека й вітри -
Тебе не зупиняють…
Ти зупинись і в них спроси,
Про те, що добре знають…
Тому що є вони для нас
Мудрійнішим повчанням…
Тому що поряд кожен час -
Природним є мовчанням…
Ти зупинись, і оглядись…
Прислухайся уважно…
По сторонам ти подивись…
Але для тебе страшно.
Тому що там десь в глибині,
У закутках душевних.
Коли буваєш в тишині,
У муках ти плачевних…
Ти краще знаєш від усіх,
Чому й куди тікаєш…
Тому даруєш людям сміх,
Себе відволікаєш…
Скажуть вони тобі одне:
Себе ти не здолаєш,
Не хочеш визнати ти це
Від себе ти втікаєш….
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=598560
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 09.08.2015
автор: Франко Наталія