[i]Звідки взялась ця шальна пустота?
Вітер лоскоче загострені долі...
Лиш Мама, мов Сонце, проста й золота
Згасає тихенько, як враннішні зорі.
Вже скоро за розкладом, осінь вогниста
Мене понесе у доросле життя...
І я, молода, потопатиму в місті,
Як ти колись, Мамо, в минулі літа.
І в дорогах широких, в чужій красоті
Я не зможу себе розгубити ніколи...
Я розгублююсь, Мамо, в шальній пустоті
Де закохане серце збивається з колій.
Моя Пташко, невпинна і сильна, як час!
Лиш твою материнську безмежну любов
Я з собою ношу, замість всяких прикрас,
Я горжуся, що в мене тече твоя кров. [/i]
[i]Калініній Наталі[/i]
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=598190
Рубрика: Присвячення
дата надходження 07.08.2015
автор: Karo