Сонце,чуєш я втомилась
Мене вітер з ніг кида, а ти тримай
Я до останнього за успіх билась
А тепер кричу фортуні: «Почекай»
Сил моїх нема ні в яких закапелках
І кава не рятує, хоч і друг
Біда, мабуть, в розбитих часу глеках
Вони виною мого розуму посух
В літописах і хроніках чимало згадок
Про те, як гідно триматися в бою
Як зустрічати переможений світанок
І що робити, коли впинився на краю
Та немає там ні слова що робити
Коли до землі, здається, ближче, ніж до неба
Під дощем поразок цуценятком скавуліти
Керуючись девізом: « Не хочеш, але треба»
Сонце, як зібрати ту віру й надію, що лишились
І тендітну долоньку перетворити у кулак
Щоб переможці нещодавні розступились,
Свої амбіції повішавши на гак
Я терпляче буду сподіватись
І Бог зна скільки ще перетерплю
Ти лиш накажи мені не здатись
І дай мені для зрадників вогню
© Леся Приліпко, 14.06.2015 р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=598178
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 07.08.2015
автор: Леся Приліпко-Руснак