Вже літ промайнуло, мабуть, із п’ять
Все та ж кімната і рояль
Свічки яскравим полум’ям горять
В її очах замість любові жаль
Вона не спить і сну не бачила давно
Її думки турбують, наче оси
І солодкого минулого руно
Ховають альбомів нотних стоси
Ти, як колись, сидиш навпроти
І троянду ніжну стискаєш у руці
Намагаєшся чимшвидше побороти
Бажання тої, що купалась в молоці
Тобі б торкнутись до неї на хвилину
Та Гіменея пута під шкіру вже вросли
Ковтаєш болю застряглу намистину
І б’є громом у вікно ось те: «Були!»
Ти нею помилуєшся востаннє
І на прощання лишиш терпкий поцілунок
Їй не допоможе небо раннє
Їй вогнем пектиме твій дарунок
І музика безсмертного Шопена
Їй рани вперто лікуватиме
І кімната не баталій амурних сцена
Любов там довіку спатиме
© Леся Приліпко. 25.05.2015 р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=597862
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 05.08.2015
автор: Леся Приліпко-Руснак