Коли були підрізані в нас крила,
Коли гриміли кручами громи.
Бурштином наша доля камяніла,
В сиру земельку падала слізьми...
То мати рідна, дбала про нащадків,
Під серцем в грудях диво берегла.
По волі наших пращурів далеких,
В оправу сльози, в сонце одягла...
В душі під серцем скалочки ті гріла,
Молилась богу, долі… і зіркам.
В стражданні й болях довго вагітніла,
Щоби віддати в скруту діточкам.
Але не так, судилось, як хотілось,
Прийшла братва до влади із Орди.
Знов,як колись в Печерах перегрілись,
Хотять урвати... - З нашої біди!
Не смійте урки!
вас попереджаєм!
То хліб єдиний...
наші мозолі…
Бо ми вам кров і сльози пригадаєм,
Горіть, як хвоя будете в смолі!!!
Це ви ск.ти в нас різали діброви,
Жадоба ваша випила річки...
Було гріха вам мало людолови,
Тепер в Донбасі ставите свічки!
Бурштин це наші сльози скамянілі,
Грааль одвічний нашої землі.
Пісок Волині древній, посивілий,
Це хліб останній в нашому столі.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=597737
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 04.08.2015
автор: Дід Миколай