Збагнув одне, це сум і втіха,
Для тебе сину, мій малюк,
Я лиш тобою хочу жити,
Та терплю цей перелік мук.
Я знаю важко в житті жити,
Коли десь там моя душа,
Вона вже в крові оповита,
Страждає й терпить все вона.
А ти маленький ще зростаєш,
Іще життя не зрозумів,
Ти любиш всіх і всіх кохаєш,
Адже самотньо так тобі.
Хтось скаже, все ось це не правда,
Що не самотній у житті,
Хтось буде твердити багато,
Ховаючись у правоті.
І марити про певну казку,
Й тобі маленький намовлять,
Що щастя буде там де мати,
Влаштовує своє життя.
І нарікати про буденність,
В котрій обмежене усе,
І гасло є, як не таємність,
Для тебе сину роблю все!!!
Для любий ходжу в клуби,
І веселюся від душі,
А ти з батьками вдома будеш,
Бо я ж приходжу у ночі.
Для тебе сину я стараюсь,
Не сплю я протягом доби,
Чоловіками розкидаюсь,
Сортуючи їх кожні дні.
Адже життя таке чудове,
Завзято волю маю я,
Тому беру усе казкове,
Адже це молодість моя.
І що не скажеш все для тебе,
Ось це село, щоб ти зростав,
І це оточення для тебе,
Й не треба міста ти щоб знав.
Щоб не питав навіщо тато?
І так чому його нема?
Ми лиш назвемо просто «дядя»,
Щоб ти мовляв так все життя.
Щоб ти синочок мій маленький,
Мене єдину лиш любив,
І щоб ніколи в цьому світі,
За батька так й не говорив.
І не питав чому так сталось,
Адже не знаю що скажу…
Напевно я не нагулялась,
Не ціню я й не бережу.
Та хочу бути лиш з батьками,
Хоча про інше говорю,
Я просто певно ще дитина,
Не розумію що творю.
Та в цьому так і не зізнаюсь,
Бо що ж оточенню скажу,
Я так для тебе лиш стараюсь,
Так сильно я тебе люблю.
І залишився жаль болючий,
І діалог моїх думок,
Він збудував ось цю картину,
Аби оцінював я крок.
Аби для тебе сину любий,
Як батько я усе терпів,
І кожну зустріч із тобою,
Я більш за все в житті цінив.
Аби в буденності все було,
І в час коли зростаєш ти,
Я міг до тебе сину милий,
Приїхати, чи так прийти.
І міг тобі я час надати,
Й усе чого захочеш ти,
Я хочу краще дарувати,
І більше ніж в цьому житті.
Тому прости мене синочок,
Якщо відсутній поряд я,
Я намагаюсь все здобути,
Щоб мав ти більш, ніж маю я.
Щоб ти зростав у цій любові,
Щоб знав лиш те що є сім’я,
Та все ж лишила тебе доля,
Того що мали мати й я.
І знаєш ти лиш вартий щастя,
Ти вартий кращого життя,
Я намагався врятувати,
Що знищує мати твоя.
Та на останок лиш страждання,
Для нас з тобою сину мій,
Вона для себе буде жити,
А ти як й я це зрозумій.
Відчуй усе що є у світі,
Почуй усе що є в мені,
Я втратив те чим хтів лиш жити,
Тепер самотньо так мені.
І пишу те що я гадаю,
Про що думки мої щодня,
Сумую сину, я кохаю,
Для тебе жити буду я.
І з сумом цим погляну в фото,
Де ти маленький сину мій,
Цей діалог думок, він щирий,
Присвячений він лиш тобі.
А.А. Отченко 08.07.2015р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=597731
Рубрика: Присвячення
дата надходження 04.08.2015
автор: Андрій Анатолійович Отченко