Ви б знали що за щастя – пройтися по полю
Після міста жахливих вистав
Виступає тут тиша гарантом спокою
І небо не повне чорнющих заграв
На цій площині безкінечній свободи
Ти ілюзій не раб, а вільна людина
Тобі плювати на віяння моди
Ти сонцю радієш, немовби дитина
Нарешті йому дивишся у вічі
Без цегляних і бетонних перепон
Яке ж це щастя в двадцять першому сторіччі
На мить покинуть сучасний Вавилон
Ти чуєш гармонії мелодію
Що огрубілих струн твоїх торкається непевно
Смієшся, бо минуле нагадує пародію
Що оригінал знищила у зародку нечемно
В вуста тебе сонце цілує ласкаво
І приводить до тями природна краса
Відсутні думки і вже нецікаво
Бачити містом сплюндровані вкрай небеса
© Леся Приліпко, 02.05.2015 р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=597440
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 03.08.2015
автор: Леся Приліпко-Руснак