Ти не лякайся сивини,
Не бійсь, що голова лисіє,
Що відлітають вдаль клини
І знов холодний вітер віє.
Бо коли біла голова,
Та ще й виблискує, як сонце,
Весняна мрія ожива,
Весна у серці буде конче…
Ти придивися до душі,
Вона ясним вогнем палає,
Сиве волосся – це рушій,
Що мудрість нам оберігає.
Прийшов на білий колір час,
Покрив туман чорняві скроні,
В житті це сталося ураз,
Немов його привезли коні.
Я не соромлюсь сивини
І лисина моя байдуже…
Вернуться ще мої клини,
За ними серце дуже тужить.
Коли горить в душі вогонь,
То марні тут якісь слова,
Хоч сивина торкнулась скронь,
Зате холодна голова.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=596718
Рубрика: Лірика
дата надходження 30.07.2015
автор: Віталій Назарук