«…я звонил чтобы просто услышать голос» И.А. Бродский
Вона дзвонила, аби просто почути голос, так як співається в старенькій пісенці Сплінів. Ставила питання машинально і монотонно. По колу пускала стару платівку.
Вже не шукала відповідей, вона їх знала, і знала де їх шукати. Захлиналась сьозами, задихалась димом, приставляла слухавку до обличчя, підпирала плечима.
Заслонила штори, поринула в темряву. В ній так спокійно, як в материнському лоні. Пролежала до рання: безмовно і тихо, поки перші півні не запалили смолоскипи.
Для самознищення у неї залишилась у потаємку одна ампула вічності з минулим терміном придатності. Як на неї, найгуманніший і гумористичніший спосіб евтаназії.
Нон-стоп трансляція думок без антракту, наче нарізки старих фільмів, тих що знаєш на пам'ять чи надокучливий дзвінок, що змушує вдосвіта прокидатися.
І все би, наче нормально, якби не гірше, і можна би навіть жити, якби вдалось забути той байдужий, але тремтливий голос на другому кінці гарячої і солоної… трубки телефонної.
* старі зимові нотатки
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=596647
Рубрика: Лірика
дата надходження 29.07.2015
автор: Viennese Coffee