Ти ще жива.
Позичиш крила,
Злетиш до світла водограю.
Янголів правда у серці жевріла:
Усі потрапляють до раю.
Сонячний пил.
Ти вперше співала
І грала на струнах проміння.
Порвала всі шви поміж нашими снами
І стала вночі ти лиш тінню.
Тож вдень я вчив тебе знову ходити
І бачити світло, що в наших долонях.
Ти пішла по воді, неначе сновида.
І мене повела у своєму полоні.
Торкнись мене.
Я не дихаю майже.
Для чого, скажи, поцілунок наш перший?
Ти бачиш, я зітканий з попелу й сажі.
Подаруй мені час, мов востаннє прийдешній.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=596587
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 29.07.2015
автор: Настя Терник